У всіх буває момент, коли буває сумно.
Коли мені сумно...
Я малюю. Так, я ніколи не вчилась малювати, а всі мої малюнки засміяв будь-хто. А втім це така насолода, взяти аркуш паперу, і малювати. Я люблю простим олівцем малювати. Малювати гарних жінок, їх профіль, придумувати чудовий одяг. Або кроликів. Ось кролики виходять справді шедевральними - навіть пропонували надіслати їх на якийсь конкурс. Але не хочу, бо це мій кролик. Ну хіба ж не зрозуміло.
Я читаю. Серед моїх друзі небагато є таких "книжних маніаків". Бігати по Петрівці у пошуках чогось цікавого, палко споглядати щойно куплену книгу, дати собі обіцянку смакувати книгу довго і "проковтнути" її за день і одну ніч. Ну, такоє. Я обожнюю перечитувати улюблені епізоди, цитувати, програвати в своїх снах. І сни виходть "Вариации на тему:".
Я Граю. На фортепіано. Один-єдиний твір."Елегія" Юрія Весняка. Це така річ, яку слухати я можу безкінечно, а грає вона настільки жалібно, що не можу передати, як це. Коли граєш, то занурюєшся у неймовірний цноливий феєричний світ Подихів, де кожен шелест має свою інтонаційну нотку. А скрипічний ключ тут наче чорний Кінь на шахматній дошці.
А що робите ви?